Велике значення для забезпечення прав неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у цивільних справах. Ефективні правові заходи, які суди мають право застосовувати щодо неповнолітніх, їх батьків можуть реально сприяти дотриманню прав і свобод як дітей, так і їх батьків. Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і грунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов»язків. Ухилення батьків від виконання своїх обов»язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов»язками. При розгляді справ про позбавлення батьківських прав судді виходять з положень Конституції України, Сімейного кодексу України, Закону України «Про попередження насильства в сім»ї», Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», Цивільного процесуального кодексу України, Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, інших нормативно-правових актів, що регулюють сімейні правовідносини.
У 2011 році у Новопсковському районному суді Луганської області перебувало у провадженні 10 справ про позбавлення батьківських прав, при цьому з винесенням рішення було вирішено 9 справ, позов було задоволено у 9 справах. Так 14.01.2011 р. неповнолітній Ш. звернувся до служби у справах дітей з заявою про позбавлення його матері, гр-ки Ш. батьківських прав. 26.04.2011 р. заочним рішенням позбавлено батьківських прав гр-ку Ш. відносно неповнолітнього сина, 1995 року народження. Неповнолітній Ш. в судовому засіданні підтримав заявлені прокурором ваимоги щодо позбавлення його матері батьківських прав, пояснив, що матір не займається його вихованням, не надає матеріальної допомоги, не цікавиться його здоров»ям та навчанням. 22.03.2012 р. рішенням Новопсковського районного суду гр-на К., якого у 2007 році було позбавлено батьківських прав відносно неповнолітньої дитини зобов»язано до сплати аліментів у твердій грошовій сумі на утримання цієї дитини. Також 22.03.2012 р. заочним рішенням, винесеним у справі за позовом прокурора Новопсковського району в інтересах малолітнього Ч. позбавлена батьківських прав гр-ка К. В судовому засіданні було встановлено, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток свого малолітнього сина, не займається його вихованням, не цікавиться його життям, не забезпечує матеріально, не працює, зловживає спиртними напоями, що документально було підтверджено побутовою характеристикою, довідками та висновком сільської ради. На час розгляду справи малолітня дитина була відібрана у матері.
При розгляді справ про позбавлення батьківських прав судді завжди дотримуються важливого міжнародного документу — Конвенції про права дитини. У статті 3 Конвенції вказано, що в усіх діях щодо дітей, що здійснюються судами, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Статею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держава повинна забезпечити те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам повинна бути надана можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Ст. 12 Конвенції обумовлено, що дитині, здатній сформулювати власні погляди, повинно бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами законодавства.
Відповідно до вимог ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла відповідного віку. Право на звернення до суду мають також і батьки-вихователі, тобто особи, які заміняють батьків, та чий статус та зазначене право встановлено ст. 31 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”.
Слід мати на увазі, що відповідно до 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов’язковою є участь органу опіки та піклування. Частиною 5 ст. 19 СК України встановлено про те, що письмовий висновок органу опіки повинен грунтуватися на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, при цьому слід враховувати, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Відповідно до частини 2 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини, отже одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Наприкінці статті хотілося б нагадати правові норми, що містяться у ст. 155 Сімейного Кодексу України: а саме, що здійснення батьками своїх прав та обов‘язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності – і що здійснення батьківських прав не може здійснюватися всупереч інтересів дитини. Не слід забувати і про положення, що міститься у Конвенції про права дитини, у преамбулі якої слушно вказано на те, що “дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння ” а у ст. 3 зауважено, що в усіх діях щодо дітей, що здійснюються судами, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Cуддя Новопсковського районного суду Бондар Ю.О.
Помічник судді Матвієнко М.О.
_03_03.png)
